Поезії1)«Страшні слова, коли вони мовчать,коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі».
2) «Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради. І не зміняє совість на харчі, — душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда — він все одно блаженний. І між людей не буде одиноким, стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади. І вже йому ні слава, ні хула не зможе вік надборкати крила.
А хто від правди ступить
на півметра, — душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без’язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан, той хоч умре з набитим гаманцем, — душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій. Бо так воно у Господа ведеться — дорога ницих в землю западеться!»
3)«І скаже світ: — Ти крихта у мені.
Ти світлий біль в тяжкому урагані.
Твоя любов — на грані маячні і віра — у наївності на грані. Що можеш ти, розгублене дитя, зробити для вселюдського прогресу? — Я можу тільки кинути життя історії кривавій під колеса. Хоч знаю: все це їй не первина. Але колись нап’ється ж до переситу! Захоче випити не крові, а вина за щастя людства, за здоров’я всесвіту!»
4)«А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір»я,
А з правди, чесноти і довір»я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!«
5)«Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, то була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною ні з теоріями, ні з практиками. і боліла в мене іронія всіма ліктиками й галактиками. І не знало міщанське кодло, коли я захлиналась лихом, що душа між люди виходила забинтована білим сміхом. І в житті, як на полі мінному, я просила в цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: — Люди, будьте взаємно ввічливі! — і якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: — Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими! |
середа, 24 травня 2017 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар